Достеменно невідомо, як саме відбувався розвиток кіно у Познані у першій половині XX століття. Про епоху польського німого кіно можна судити з небагатьох кінознавчих праць. До кінця 1910-х років ця індустрія мала не певні риси. Втім, навіть на початковій стадії свідчила про значний культурний прорив, пише poznan-trend.eu.
Перші німі фільми у Познані
Буржуазна Познань кінця ХІХ та початку XX століть зацікавилася новим видом мистецтва — кіно. Звичайно, у ті далекі часи це здавалося справжнім дивом. Але перші німі фільми у Познані були просто «живими фотографіями».
Всім відомо, хто став справжніми засновниками кіно: Томас Едісон у 1891 році винайшов кінетоскоп, а Луї та Огюст Люм’єр зареєстрували патент на синематограф. Відтоді картинки, що змінюють одна одну, можна було дивитися на великому екрані.
Перші такі німі кінофільми були показані у Познані у 1896 році. Місце, обране для кіносеансу, сьогодні може показатися дивним — центральна кондитерська майстерня одного з заможних підприємців. Ідея здалася йому прибутковою, саме тому покази кількох фільмів тривали два тижні. Сеанси були вечірніми. Родзинкою цієї програми був фільм «Візит царя у Париж». Сюжетом став візит до французької столиці імператора Миколи II разом з родиною. Фільм мав нечувану популярність серед глядачів. На нього приходили знову і знову.
Наступного року той самий власник кондитерської вирішив повторити комерційний успіх. Він запропонував глядачам нові фільми та знову демонстрував їх цілий тиждень. Відтоді кінематографічні вистави стали постійними у Познані. Локацій, де їх проводили, ставало дедалі більше, а кіношний асортимент розширювався.
У театрі-вар’єте «Аполло» показали незабутній фільм з «живих фотографій», який демонстрував епізоди з коронації королеви Нідерландів Вільгельміні. Глядачі, які перебували у повному захваті, також мали змогу подивитися на Старий Ринок — центральну площу у Познані. Знімки для цього кінопроєкту були зроблені з кав’ярні Tivoli. Це був один з перших в історії німий документальний фільм, який зняли у Познані.
У 1903 році підприємець Леон Меттлер відкрив постійні кінозали у місті. Втім, сенсацією ця подія не стала, адже познанці вже були добре знайомі з «живими фотографіями». До речі, суспільна свідомість більше асоціювала ці перші фільми з винаходом Томаса Едісона, а не з братами Люм’єр.
Що тільки не демонстрували перші німі фільми у Познані! Глядачам пропонували кадри розважальних програм Імператорського саду, познанських та європейських театрів, цирків тощо. Також можна було подивитися фільми, які були популярні в Європі наприкінці ХІХ століття: «Робітники покидають фабрику «Люм’єр» у Ліоні», «Сніданок», «Поливальник поляни» та «Прибуття поїзда на станцію Ла Сьота».
Втім, існує ще одна робота, яка претендує на звання найстарішого художнього польського фільму. Він має назву «Прусська культура» та був знятий у 1908 році. Неймовірно, але його можна подивитися повністю й у XXI столітті на ютубі.
Інші історичні джерела вважають, що першим вітчизняним документальним кіно з Познані був німий польський фільм Яна Скарбека-Мальчевського. Він оповідає про діловий візит у Познань французького маршала Нуланса, марш війська Великопольщі та прийом коаліційної місії в ратуші. За деякими даними, прем’єра на великому екрані відбулася 7 березня 1908 року.
Розвиток індустрії
Леон Меттлер показував німі фільми Жоржа Мельєса («Подорож на місяць»), братів Люм’єр та інші цікаві кіноновинки.
Трохи згодом у Познані відкрився великий кінотеатр з претензійною назвою «Палац». Після нього відразу відкрився «Резиденційний кінотеатр».
Конкуренція зростала дуже швидко. Заклади намагалися привабити глядачів новинками німого кіно. У той час це були переважно французькі та німецькі фільми. Але варто додати, що у Познані дивилися хіти світового кінематографа з колосальним запізненням на рік або два. Ті програми кінотеатрів, які добре збереглися, інформують про постійне повторення документальних зображень краєвидів Нью-Йорка, Парижа, Лондона та інших великих міст. Глядачам подобався подібний жанр. Крім того, мали популярність фільми-репортажі, що розповідали про певні події.
У 1918-1921 роках національні відносини всередині Польщі зазнали значних змін. Закінчилася Перша світова, з Великопольщі виїхало багато німців. Втім, на кінотеатрах це не відобразилося. На початку 1920-х років залишилося лише трохи понад 5% німців від загальної кількості населення Познані. Попри це левова частка кінопідприємств як і раніше належала німцям (колишнім окупантам під час Першої світової).
Після війни познанці побачили інше кіно. На початковому етапі зародження вітчизняного польського кінематографа переважали патріотичні картини та мелодрами.
Перші польські кіноініціативи
У Великопольщі, як і в деяких інших регіонах країни, кінопрокатниками та власниками кінотеатрів були переважно німці. Через кіно вони робили спроби насадити серед населення свої погляди та інтереси. Познань отримувала німецькі треш-фільми, що були позбавлені будь-якої художньої цінності. Кінопрокатники пропонували їх за найнижчі ціни. Якість була відповідно низькою. Таке становище, своєю чергою, стало поштовхом до подальших кіноініціатив. Поляки гостро відчували потребу демонструвати у кіно рідну культуру.
Перші познанські аніматори кіножиття мали великі амбіції. Кінематографічна діяльність та все, що з нею пов’язано, мала орієнтуватися на культурне життя усього польського суспільства. Зародки цього мистецтва або явища були призвані грати важливу роль в економіці Великопольщі та всієї країни.
Згодом почали з’являтися перші часописи, які висвітлювали всі питання стосовно кіно, зокрема системної організації кінематографа у Польщі. Подібна періодична преса з’явилася й у Познані. Автори публікували статті про важливість субтитрів польською, боротьбу проти німецького трешу, освітянський потенціал кінематографа та підйом національної самосвідомості. Особливо це було важливо для впровадження у німецькомовному середовищі.
Становлення вітчизняного кінопрокату
Німе кіно стало предтечею кінематографічних шедеврів. І у 2020-х роках на ютубі можна побачити той самий легендарний фільм з «живими фотографіями» «Візит царя в Париж». Сучасні можливості дозволяють поринути у ту епоху та уявити, що відчували глядачі в перших кінозалах під час перегляду.
… Після Першої світової війни масово почали з’являтися німі фільми польського виробництва. Для індустрії це був важливий крок уперед. Вітчизняне кіновиробництво мало патріотичний та соціокультурний сенс.
Жанр trash movies в повному обсязі ще не набув широкої популярності. Але, як ми вже казали, кіно такого формату пропонували саме німецькі кінопрокатники. Їх польські колеги намагалися максимально захопити увагу глядачів.
Одними з перших фільмів суто польського виробництва були «Повернення візника» та «Пригоди візничої карети».
Редакційні ідеологічні декларації наголошували на тому, що кіно має бути якісним. Кіносвіт Познані та інших польських міст прагнув бути корисним для суспільства та підіймати рівень культури. Продукти польського кіновиробництва почали контролюватися. Багато уваги відтоді приділялося кінематографічному приладдю тощо. Перед кіно стояла задача — бути неупередженим, естетичним, корисним.
